Протидія торгівлі людьми

1 грудня Всесвітній день боротьби зі СНІДОМ

Як розпізнати насильство ?

Кордони тіла.11 порад

Запобігання та протидія домашньому насильству в умовах воєнного стану

 

Запобігання та протидія домашньому насильству в умовах воєнного стану

Зауважуємо, що будь-які потрясіння в суспільстві, особливо такі серйозні, як війна, коли багато громадян України втратили рідних та близьких людей, житло, роботу,звичний стиль життя і продовжують перебувати у стані невизначеності - сприяють збільшенню випадків домашнього насильства. Суголосно до статті 1. Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству» (https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2229-19) домашнє насильство - діяння (дії або бездіяльність) фізичного, сексуального, психологічного або економічного насильства, що вчиняються в сім'ї чи в межах місця проживання або між родичами, між колишнім чи теперішнім подружжям або між іншими особами, які спільно проживають (проживали) однією сім'єю, але не перебувають (не перебували) у родинних відносинах чи у шлюбі між собою, незалежно від того, чи проживає (проживала) особа, яка вчинила домашнє насильство, у тому самому місці, що й постраждала особа, а також погрози вчинення таких діянь. Під час війни від домашнього насильства найбільше страждають традиційно вразливі категорії - жінки, діти, люди похилого віку, особи з інвалідністю, вимушені переселенці. Діти відчувають на собі подвійний вплив війни. Якщо у родині, де відбувається домашнє насильство, є діти - не варто тішити себе ілюзіями, що вони нічого не помічають й на них така ситуація ніяк не вплине. Діти все бачать, все відчувають, й нездорові стосунки між батьками можуть травмувати їх навіть більше за те, що вони побачили на війні. Дитина - свідок (або очевидець) насильства – теж постраждалий від домашнього насильства. 

Згідно законодавства України за вчинення домашнього насильства передбачена відповідальність. Так, стаття 173² Кодексу України про адміністративня правопорушення (https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/80731-10) передбачає собою накладення штрафу від десяти до двадцяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або громадські роботи на строк від тридцяти до сорока годин, або адміністративний арешт на строк до семи діб. Стаття 126¹ Кримінального кодексу України передбачає покарання у вигляді громадських робіт на строк від ста пятдесяти до двохсот сорока годин, або арештом на строк до шести місяців, або обмеження волі на строк до пяти років, або позбавлення волі на строк до двох років (https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2341-14).

Домашнього насильста можна уникнути, якщо жертва не буде мовчати. 

Куди звертатися у випадках домашнього насильства: 

до Національної поліції за номером 102 та повідомити про факт насильства;

 на Урядовий контактний центр 15-47, де цілодобово надаються інформаційні, психологічні та юридичні консультації чоловікам та жінкам, які постраждали від домашнього насильства, насильства за ознакою статі, насильства стосовно дітей, або з питань загрози вчинення такого насильства та психологічної допомоги потерпілим від домашнього насильства жінкам, чоловікам, дітям;

 до безкоштовного номеру системи безоплатної правової допомоги 0 800-213-103; 

до національної «гарячої лінії» з питань запобігання домашнього насильства, торгівлею людьми та гендерної дискримінації 0-800-500-335 або 116-123 (короткий номер з мобільного).

Жорстоке поводження з дітьми та його наслідки

 

Жорстоке поводження з дітьми та його наслідки

Жорстоке поводження з дітьми — це фено­мен, існування якого відоме з часу появи історич­них записів людства. Оскільки насилля — не лише соціальне явище, воно пов'язане з природою лю­дини.

На сьогодні не існує єдиного визначення терміну «жорстоке поводження з дітьми». Про­те більшість дослідників і практиків у розвинених країнах користуються визначенням, запро­понованим відомим американським психологом італійського походження Джеймсом Гарбаріно: «Будь-яку дію або бездіяльність стосовно дитини з боку батьків, осіб, які їх замі­нюють, а також закладів або суспільства загалом, внаслідок чого порушено фізичний або психіч­ний розвиток, здоров'я або благополуччя дитини, а також обмежено її права й свободи вважають жорстоким поводженням з дітьми».

Основними формами жорстокого пово­дження з дітьми є:

Ø психологічне (емоційне) насильство;

Ø сексуальне насильство або розбещення;

Ø фізичне насильство;

Ø нехтування інтересами та потребами ди­тини.

Психологічне (емоційне) насильство є стриж­нем усіх видів насильства і зневаги стосовно дітей. Переважна більшість дослідників вважають, що психологічні особливості жертв насильства спри­чинені не стільки фізичними травмами, скільки на­сильством над особою.

Психологічне (емоційне) насильство може виражатися як грубим поводженням з дитиною, так і нелюбов'ю, несхильністю до неї, які демонструються різними способами. Якщо батьки по­стійно принижують, залякують та ображають дитину, брутально поводяться з нею, створюють для неї стресові ситуації, якщо вони рідко бува­ють задоволені дитиною, насміхаються над нею, то з упевненістю можна говорити про психоло­гічне насильство над дитиною. Також емоційним насильством вважають відсутність емоційного контакту батьків з дитиною, коли батьки не проявляють своєї любові до дитини, не підбадьорю­ють і не приймають її.

Враховуючи думки провідних фахівців у цій галузі, пропонуємо таке робоче визначення пси­хологічного насильства: «Психологічним (емоцій­ним) насильством є одноразова або хронічна пси­хічна дія на дитину або її нехтування батьками чи іншими дорослими, що призводить до порушення емоційного розвитку дитини, її поведінки і здат­ності до соціалізації.»

Виокремлюють п'ять основних типівруйнів­ної поведінки значущих для дитини дорослих, зо­крема батьків, що заважають здоровому розвитку дитини, порушують її віру у себе, сприяють появі різних емоційних проблем і неадекватної пове­дінки:

Ø неприйняття;

Ø погрози або терор;

Ø ігнорування психологічних потреб дитини;

Ø ізоляція;

Ø розбещення.

Сексуальне насильство або розбещен­ня — це залучення дитини з її згоди або без такої до сексуальних дій з дорослим (або з людиною, старшою за неї на три й більше років) з метою отримання останнім сексуального задоволення або вигоди.

Існує поширена думка, що особи, які вчи­няють сексуальне насильство над дітьми, страж­дають психічними захворюваннями, настільки їх дії поза межами соціальних та етичних норм. Численні дослідження, переважно зарубіжних учених та фахівців, свідчать, що хоча сексуальні насильники дітей частіше хворіють на психічні захворювання, ніж інші люди, все ж таки пере­важно — це звичайні люди, але з певними психо­логічними особливостями.

Сексуальне насильство впливає на фізич­не та психічне здоров'я і розвиток дитини, пору­шує процес її соціалізації. Травматичні наслідки насильницьких дій можуть негативно впливати на особистісний розвиток дитини протягом три­валого часу, інколи — все життя.

Фізичне насильство — це навмисне нане­сення фізичних ушкоджень (травм) дитині бать­ками (іншими особами), що спричиняють пору­шення фізичного чи психічного здоров'я дитини і потребують медичного втручання, або позбавля­ють життя.

Основними психологічними наслідками фізичного насильства є симптоми, обумовлені стресом — напруженість, головний біль, психосоматичні розлади. Дитина, яку ображають, стає замкнутою, тривожною. Оскільки вона не знає, коли станеться наступний напад, дити­на завжди насторожі, для неї характерна підви­щена збудливість, готовність до нападу, а також страх перед майбутнім випробуванням болем. Щоб уникнути цього, дитина намагається не ду­мати і не говорити про травмуючи події, вона прагне витіснити всі думки і спогади про запо­діяну їй шкоду. На всі запитання, пов'язані з та­кими подіями, маленькі діти часто відповідають «не знаю».

Відчуваючи гнів проти того, що з нею від­бувається, дитина стає агресивною щодо слаб­ших — дітей чи тварин. Для дітей, що пережива­ють фізичне насильство, характерні нав'язливі думки, що з'являються ніби нізвідки, тому їм важ­ко зосередиться на грі або на занятті, вони неу­важні, уникають спілкування з однолітками, від­стають у розвитку.

Нехтування інтересами та потребами ди­тини — це відсутність належного забезпечення основних потреб дитини в їжі, одязі, житлі, ви­хованні, освіті, медичній допомозі з боку батьків або осіб, які їх замінюють, в силу об'єктивних причин (бідність, психічні хвороби, недосвідче­ність) і без таких.

Звичайно ж, усім батькам добре відоме зна­чення повноцінного харчування, належного догля­ду, надання своєчасної медичної допомоги для нор­мального зростання і розвитку дитини. А от про значення емоційного спілкування для розвитку дитини, особливо у перші роки життя, на жаль, знають не всі. Перший рік життя дитина прово­дить з матір'ю, і порушення материнсько-дитячих стосунків у цей період завдає непоправної шкоди не лише психічному, а й фізичному розвитку ди­тини. Нехтування емоційними потребами дитини, відсутність доброзичливого, ніжного спілкування з дитиною під час догляду, відсторонення від про­блем розвитку дитини тісно пов'язані з психоло­гічним (емоційним) насильством.

Усі форми жорстокого поводження пов'язані між собою та негативно впливають на особистість дитини.

Насилля в сім’ї. Як його уникнути?

 

Насилля в сім’ї. Як його уникнути?

Наслідки сімейного насилля, жорстокого поводження з дітьми, нехтування їхніми інтересами не лише завдає непоправної шкоди їх фізичному здоровю, але й тягне за собою важкі психічні та соціальні наслідки. 

З перших років життя дитина «вбирає» все, що бачить і чує у себе вдома, адже її життєдіяльність стає часточкою життя сім'ї. Тож гармонійна та доброзичлива атмосфера сімейних стосунків дуже важлива для зростання малюка. Від доброзичливості найближчого оточення дитини залежить її емоційне і фізичне здоров'я, вмін­ня контактувати з людьми.

 Діти, яких поважають, учать поважати інших. Про яких турбуються — вчать ви­являти турботу. Яких люблять таки­ми, якими вони є, — вчаться бути терпимими до інших. Так закладаються основи гуманних стосунків батьків і дітей. 

Процес виховання дитини є однією з найскладніших задач, які ставить перед людиною життя. Здавалося б, це навпаки має бути досить легко, адже йде мова про власну дитину, про свою кров і плоть. Але кожен батько й матір неодмінно стикаються з нерозумінням дитини, рівно як і з власними марними спробами осягнути її. Саме тому дитячі психологи розробили низку принципів, спираючись на які можна досягти дійсно вражаючих успіхів у налагоджені стосунків з дітьми.

Дитина — це інша людина, яка може відчувати на собі вплив з боку батьків, може піддаватись вихованню, успадкувати деякі риси, але вона завжди є окремою самостійною істотою. Задача батьків полягає у тому, щоб дати їй всі можливості для того, аби вона виросла самодостатньою, цільною, здоровою особистістю, яка здатна самотужки створити умови для власного щасливого життя. 

ПОРАДИ БАТЬКАМ, щодо уникнення насильства в сім’ї

Домашнє насильство - це система поведінки, а не окремий випадок!

Отже, перш ніж карати дитину „за щось”, „для чогось”, варто розуміти:

· не можна примусити щось зрозуміти - треба підвести до розуміння того, як слід робити;

· правильно виховати можна лише підвищенням рівня конкретної особистості, розвитком почуття її гідності, поваги до себе як до людини;

· сім’я має бути простором без насильства, насильство породжує насильство, покарання призводить до покарання.

Тому:

· якщо є сумнів, карати чи не карати, - карати не слід;

· неприпустимо карати і навіть погрожувати знаряддям покарання, завдавати болю та страху будь-якими іншими насильницькими діями ( крутити вуха, скубти) - це прояви садизму;

· неприпустимо систематично погрожувати покаранням у будь-якій формі, навіть натяком, рухом або поглядом;

· неприпустиме приниження гідності - дитина втрачає віру в себе, у власне«Я»;

· неприпустимо дорікати дітям лише за те, що ви не в гуморі, засмучені, роздратовані з якихось своїх причин, хворі, і ваша власна врівноваженість поза контролем.

Дитина має право на особисті почуття, друзів, думки, секрети. Забезпечити їжею, одягом, навчити доглядати за собою, піклуватися про неї у разі хвороби обов’язок дорослих. Які люди, громадяни виростуть завтра з тих, кого б’ють сьогодні рідні батьки?

Кожним зверненням до дитини — словом, інтонацією, жестом, і навіть мовчанням — ми повідомляємо їй не лише про себе, свій стан, а й про неї, частіше — саме про неї. Від повторюваних зна­ків схвалення, любові та прийняття у дитини з'являється відчуття: «зі мною все гаразд», «я — хороший». А від сигналів осуду, незадо­волення, критики — відчуття «зі мною щось не так», «я — поганий». Емоційна пам'ять дитини фіксує ці відчуття, і вони стають основою формування самооцінки. У ранньому та молодшому дошкільному віці вплив найближчого оточення відіграє вирішальну роль у станов­ленні особистості дитини.

Cлужби підтримки у випадку домашнього насильства

 Cлужби підтримки у випадку домашнього насильства

Перелік організації та установ,

служб підтримки постраждалих осіб, до яких слід

звернутися у випадку домашнього насильства

• Урядова гаряча лінія з попередження домашнього насильства – 1547

• Національна “гаряча лінія” з попередження домашнього насильства, торгівлі людьми і ґендерної дискримінації 0-800-500-335 (зі стаціонарного) або 116-123 (з мобільного) (цілодобово, безкоштовно, анонімно та конфіденційно) для отримання консультацій юриста або психолога.

• Національна дитяча “гаряча лінія”: 0-800-500-225 або 116-111.

• Національна поліція: 102.

• Про випадки вчинення домашнього насильства можна повідомляти управління молоді та спорту Кропивницької міської ради за телефоном  (0522) 35 83 12 або надсилати повідомлення на електронну пошту: umc@krmr.gov.ua

• Управління з питань захисту прав дітей Кропивницької міської ради за телефоном  (0522) 35 83 36 або надсилати повідомлення на електронну пошту: upravlditey@krmr.gov.ua

Управління освіти Кропивницької міської ради за телефоном  (0522)35-83-48 або надсилати повідомлення на електронну пошту: osvita@krmr.gov.ua

Стоп булінг

 

Сімейні цінності –шлях до щастя

 

Сімейні цінності –шлях до щастя

Роль сім`ї у вихованні і навчанні дітей – велика і відповідальна. Сім‘я в доступних межах і формах здійснює завдання розумового, морального, естетичного і фізичного виховання, дбає про її гармонійний розвиток.

Не дарма в народі говорять-„Нащо клад – коли у сім‘ї лад”.І в цьому вислові закладено глибокий педагогічний зміст. Особливу роль у вихованні і навчанні дітей в сім‘ї відіграє загальний мікроклімат, настрій, уклад, спрямованість сім‘ї .Виховання дітей в сім‘ї має, безперечно, суб‘єктивний характер і залежить від рівня моральності і культури батьків, їх життєвих планів, ідеалів, вчинків, родинних традицій тощо.

Задля розвитку особистості дитини, її духовності й душевності психологи радять, особливу увагу приділити виховуваню толерантності – здатності без агресії сприймати думки, поведінку, спосіб життя іншої людини, що відрізняються від власних. Батькам варто з уважністю поставитися до виховання дитячої толерантності як інтегративної якості і знати шляхи її формування.

Толерантність всіх членів родини у свою чергу передбачає повагу до самобутнього внутрішнього світу дитини, віру в перемогу добрих починань у міжособистісних відносинах, відмову від методів грубого примусу й будь-яких форм авторитаризму. Толерантність – не окрема якість, а сумарна характеристика взаємопов’язаних властивостей особистості. Аби виховати толерантну особистість, винятково важливим є підтримувати толерантні стосунки між членами родини, адже діти – дзеркало відносин і характерів батьків і найближчого оточення.

Саме в дитинстві закладається весь фундамент, вся основа подальшого щасливого та гармонійного майбутнього. Задля виховання щасливої людини, варто допомогти малюку навчитися дружити, адже в дитинстві закладаються основи дружніх стосунків.

Так на що ж варто звернути увагу ?

·                    Із самого раннього дитинства давайте дитині можливість спілкуватися з дітьми якнайбільше.

·                    Учіть малюка бути уважним до оточуючих, співпереживати, розуміти інших людей.

·                    Покажіть маляті способи виходу з конфліктних ситуацій.

·                    Демонструйте позитивний приклад гармонійного спілкування з оточуючими.

Якщо дитина часто потрапляє в конфліктні ситуації, варто звернути увагу,на такі рекомендації :

·                    Стримуйте прагнення дитини провокувати сварки з іншими.

·                     Не намагайтеся припинити сварку, обвинувативши іншу дитину в її виникненні і захищаючи свою. Намагайтеся об’єктивно розібратися в причинах її виникнення.

·                    Після конфлікту обговоріть з дитиною причини його виникнення, визначте неправильні дії вашої дитини, що призвели до конфлікту. Спробуйте знайти інші способи виходу з конфліктної ситуації.

·                    Не обговорюйте при дитині проблеми її поведінки. Вона може утвердитися в думці про те, що конфлікти неминучі, і буде продовжувати провокувати їх.

Як говорив А.С. Макаренко : «Навчити дитину бути щасливою не можливо, але виховати її так, щоб вона була щасливою, можна»

Психологи радять дотримуватися таких порад, для того щоб виховати дружелюбну та толерантну особистість

1. Будьте чесні й відкриті, з повагою ставтеся до інших, виявляйте співпереживання й співчуття. Демонструйте це діями. Ніколи не давайте негативних характеристик навіть собі, не кажучи вже про інших.

2. Підтримуйте й заохочуйте впевненість дитини в собі, у її вчинках. Людина з розвиненим почуттям власної гідності, з адекватно високою самооцінкою не потребує самоствердження за рахунок інших.

3. Подорожуйте з дитиною і допомагайте їй відкривати для себе багатогранний світ. Звичайно, не кожна сім’я може дозволити собі відвідати Європу, азіатські країни, Африку, але відвідування історичних куточків рідної України є доступним майже кожній родині.

4. Говоріть про відмінності між людьми з повагою. Відзначайте позитивні моменти того факту, що всі люди різні. Дітям молодшого віку потрібно пояснити, що на Землі існують інші раси й національності – з іншим кольором шкіри, волосся, розрізом очей, звичаями й особливостями побуту, мислення тощо.

5. Завжди давайте відповіді на запитання дітей, навіть якщо це буде не найкращий варіант. Розмови на «незручні» теми важливі для виховання дитини. Відповіді на кшталт «ти ще маленький» абсолютно недоречні – завданням батьків є дати відповідь у формі, доступній віку дитини. Якщо ви не готові відповісти одразу – попросіть час на роздуми і поверніться до розмови якомога швидше.

І головне, пам’ятайте: особистісні риси толерантної людини – це не вроджені, а набуті соціальні якості, що формуються з раннього дитинства у процесі взаємодії з сімейним (родинним) оточенням.