Насилля в сім’ї. Як його уникнути?

 

Насилля в сім’ї. Як його уникнути?


Наслідки сімейного насилля, жорстокого поводження з дітьми, нехтування їхніми інтересами не лише завдає непоправної шкоди їх фізичному здоровю, але й тягне за собою важкі психічні та соціальні наслідки. 

З перших років життя дитина «вбирає» все, що бачить і чує у себе вдома, адже її життєдіяльність стає часточкою життя сім'ї. Тож гармонійна та доброзичлива атмосфера сімейних стосунків дуже важлива для зростання малюка. Від доброзичливості найближчого оточення дитини залежить її емоційне і фізичне здоров'я, вмін­ня контактувати з людьми.

 Діти, яких поважають, учать поважати інших. Про яких турбуються — вчать ви­являти турботу. Яких люблять таки­ми, якими вони є, — вчаться бути терпимими до інших. Так закладаються основи гуманних стосунків батьків і дітей. 


Процес виховання дитини є однією з найскладніших задач, які ставить перед людиною життя. Здавалося б, це навпаки має бути досить легко, адже йде мова про власну дитину, про свою кров і плоть. Але кожен батько й матір неодмінно стикаються з нерозумінням дитини, рівно як і з власними марними спробами осягнути її. Саме тому дитячі психологи розробили низку принципів, спираючись на які можна досягти дійсно вражаючих успіхів у налагоджені стосунків з дітьми.

Дитина — це інша людина, яка може відчувати на собі вплив з боку батьків, може піддаватись вихованню, успадкувати деякі риси, але вона завжди є окремою самостійною істотою. Задача батьків полягає у тому, щоб дати їй всі можливості для того, аби вона виросла самодостатньою, цільною, здоровою особистістю, яка здатна самотужки створити умови для власного щасливого життя. 

ПОРАДИ БАТЬКАМ, щодо уникнення насильства в сімї

Домашнє насильство - це система поведінки, а не окремий випадок!

Отже, перш ніж карати дитину „за щось”, „для чогось”, варто розуміти:

· не можна примусити щось зрозуміти - треба підвести до розуміння того, як слід робити;

· правильно виховати можна лише підвищенням рівня конкретної особистості, розвитком почуття її гідності, поваги до себе як до людини;

· сім’я має бути простором без насильства, насильство породжує насильство, покарання призводить до покарання.

Тому:

· якщо є сумнів, карати чи не карати, - карати не слід;

· неприпустимо карати і навіть погрожувати знаряддям покарання, завдавати болю та страху будь-якими іншими насильницькими діями ( крутити вуха, скубти) - це прояви садизму;

· неприпустимо систематично погрожувати покаранням у будь-якій формі, навіть натяком, рухом або поглядом;

· неприпустиме приниження гідності - дитина втрачає віру в себе, у власне«Я»;

· неприпустимо дорікати дітям лише за те, що ви не в гуморі, засмучені, роздратовані з якихось своїх причин, хворі, і ваша власна врівноваженість поза контролем.

Дитина має право на особисті почуття, друзів, думки, секрети. Забезпечити їжею, одягом, навчити доглядати за собою, піклуватися про неї у разі хвороби обов’язок дорослих. Які люди, громадяни виростуть завтра з тих, кого б’ють сьогодні рідні батьки?

Кожним зверненням до дитини — словом, інтонацією, жестом, і навіть мовчанням — ми повідомляємо їй не лише про себе, свій стан, а й про неї, частіше — саме про неї. Від повторюваних зна­ків схвалення, любові та прийняття у дитини з'являється відчуття: «зі мною все гаразд», «я — хороший». А від сигналів осуду, незадо­волення, критики — відчуття «зі мною щось не так», «я — поганий». Емоційна пам'ять дитини фіксує ці відчуття, і вони стають основою формування самооцінки. У ранньому та молодшому дошкільному віці вплив найближчого оточення відіграє вирішальну роль у станов­ленні особистості дитини.