Криза 7 років

Психологічна готовність дитини до школи – здатність дитини ви­конувати навчальні завдання і шкільні обов'язки, зумовлена рівнем її загального розумового розвитку.

Важливим показником такої готовності є позитивне ставлення дошкільника до навчання, здатність коригувати свою поведінку, докладати вольові зусилля для розв'язання завдань, які ставлять дорослі, навички мовного спілку­вання, розвиток риторики, рухової координації. Особливо складним цей період є для 6-річних дітей, оскільки вони переживають у своєму розвитку кризу, яка характеризується складними фізичними і психологічними змінами.

Криза шести-семи років

6-річна дитина сприймає світ і себе у ньому як істинний суб'єкт діяльності, наділений почуттям власної гідності, що переживає різноманітні емоції, свідомо виконує норми і правила поведінки у суспільстві. Вона вже засвоїла світ предметів, пізнала деякі соціальні взаємини, сформувала певні уявлення про себе, власні індивідуальні якості, усвідомила переживання, відчула невідповідність між попереднім способом життя і новими можливостями, які почали домінувати над характерними для дошкільника видами діяльності, насамперед грою. Дитину вже не влаштовує, коли до неї ставляться, як до маленької, вона хоче бути дорослою, а не грати в дорослих; прагне стати школярем, людиною, зайнятою серйозною справою - навчанням, до якого дорослі ставляться, як до справжньої роботи. Так виникає криза 6-ти - 7-ми років, основними симптомами якої є (JI. Обухова):

а) втрата безпосередності (між бажанням і дією з'являється переживання того, яке значення ця дія матиме для самої дитини);

б)  маніження (дитина щось удає із себе, щось приховує - вона вже закрита для спілкування);

в) симптом «гіркої цукерки» (дитині погано, але вона намагається цього не показати).

У цей період дитина замикається і стає некерованою, у неї виникає нове внутрішнє життя, нові переживання, які прямо і безпосередньо не позначаються на зовнішньому житті. Однак її внутрішнє життя є надзвичайно важливим фактором, який орієнтуватиме її поведінку. Вона прагне до більш важливої, значущої з точки зору суспільства, соціально схваленої і оціненої діяльності. Раніше актуальні для неї види діяльності втрачають свою привабливість. Дитина усвідомлює себе дошкільником і хоче стати школярем.

Мотиваційна готовність дитини до школи

Наприкінці дошкільного періоду дитина починає усвідомлювати своє становище як таке, що не відповідає її можливостям, її вже не задовольняють доступні у грі засоби, що наближають до життя дорослих. Психологічно ди­тина переростає гру, хоч ще довго вона не втрачає для неї своєї цінності. Одночасно у дошкільника з'являється бажання стати учнем, навчатися, а становище школяра здається певним щаблем до дорослості. Вона починає усвідом­лювати навчання як відповідальну справу, до якої всі ставляться з повагою, як засіб досягнення нового становища, подолання меж дитинства. Навчання приваблює дитину своєю значущістю не лише для неї, а й для оточуючих. Навіть любов до свого дошкільного закладу, ровесників і вихователів не відмежовує старших дошкільників від прагнення перейти до школи. Дітей цікавлять і деякі зовнішні аспекти шкільного життя, виконання учнівських обов'язків, учнівське приладдя.

Отже, основними компонентами мотиваційної готовності дитини до школи є правильне уявлення про навчання як важливу і відповідальну діяльність, пізнавальний інтерес до світу. Ця готовність виникає наприкінці дошкільно­го - на початку шкільного періоду як потреба в набутті знань і вмінь, свідчення якісно нового етапу розвитку пізнавальної сфери.

Емоційно-вольова готовність дитини до школи

Основними показниками емоційно-вольової готовності є певний ступінь сформованості довільних психічних процесів (цілеспрямованого сприймання, запам'ятовування, уваги), уміння долати посильні труднощі, навички само­стійності, організованості, швидкий темп роботи, що вимагає зібраності, зосередженості (на противагу імпульсивності, схильності відволікатись), опанування основними правилами поведінки у навчальних та інших ситуаціях, уміння правильно реагувати на оцінку виконаного завдання, оцінювати свою роботу.

Дитина з високим рівнем емоційно-вольової готовності до школи адекватно сприймає завдання, співвідносить їх за ступенем складності. Через необхідність долати трудно­щі вона не втрачає рівноваги: звертається за допомогою до дорослих або намагається справитися самотужки, переносить невдачі (не розгублюється, не плаче), шукає способи вдосконалення своєї роботи чи поведінки. Тобто виявляє необхідний для школи рівень самостійності.

Немало подій навчальної діяльності породжують не лише позитивні, а й негативні переживання (помилки, невдачі, низькі оцінки). У таких випадках діти відчувають невдоволення, розчарування. В одних вони швидко минають, інші довго ходять засмученими; одні плачуть, інші - вперто відмовляються від подальшої роботи. Можливі надто сильні негативні емоції або байдужість до результатів своєї праці, навчання. Педагоги покликані допомогти дитині не піддаватися своїм почуттям, оволодіти ними, керувати своїми емоціями, стримувати занадто бурхливі зовнішні їх прояви. Дітям старшого дошкільного віку, це дається нелегко, оскільки емоційна збудливість - їх вікова особливість.

Характерною ознакою цього періоду є здатність діяти за моральними мотивами, а також відмовитися за необхідності від того, що особливо приваблює.

Для вольової регуляції поведінки дошкільників притаманна єдність мотиваційної й операційної сторін, що виявляється у ставленні до труднощів і типових способів їх подолання. Тому першочергове значення у формуванні волі має виховання мотивів досягнення мети, попри різноманітні перешкоди. Завдяки цьому вона набуває здатності самостійно, за незначної допомоги дорослих долати труднощі, які обов'язково виникають у школі.

Розумова готовність дитини до школи

У загальному рівні розумового розвитку дитини, володінні вміннями і навичками, необхідними для вивчення передбачених освітніми програмами предметів, виявляється інтелектуальна готовність до навчання у школі. При оцінюванні розумової готовності дитини до школи враховують її загальну обізнаність з навколишнім світом, світогляд; рівень розвитку пізнавальної діяльності і пізнавальних процесів; наявність передумов для формування навчальних умінь і навчальної діяльності загалом.

Отже, розумова готовність до школи охоплює систему показників, за якими можна зробити достатньо об'єктивні висновки про інтелектуальний розвиток дитини. Такі висновки можуть бути надто різноманітними в деталях, як і самі діти. Одні з них мають багатий кругозір, активні, уважні, вдумливі, але не вміють читати; інші досить добре читають, не виявляючи при цьому достатньої інтелектуальної активності тощо. На основі цих відомостей вибудовують індивідуалізовану, особистісно-орієнтовану освітньо-виховну роботу з першокласниками.

Соціально-психологічна готовність дитини до школи

Соціальна готовність до школи передбачає і належну сформованість у дитини вміння вибудовувати свої взаємини з педагогом та однолітками. Вихователь, який систематично спостерігає за поведінкою дітей у групі до­шкільного закладу, знає, хто з них уміє спокійно і по-діловому звернутися до дорослого із запитанням, попросити в товариша допомоги або запропонувати свою, узгодити власні інтереси з інтересами однолітків у грі чи іншому виді діяльності; хто обирає в іграх лише найпривабливіші ролі шляхом умовляння, примусу чи конфліктуючи, а хто задовольняється будь-якою роллю, не вміє відстоювати себе і свої інтереси; хто взагалі не готовий брати участі у спільній діяльності через боязкість або комунікативну пасивність.

Психологічна готовність до шкільного навчання охоплює різноманітні аспекти здібностей, умінь і навичок дитини. Вона є підставою для уявлень про рівень загального розвитку майбутнього школяра, психологічні якості, які зумовлюватимуть його успішність на початку навчання. Усі ці якості взаємопов'язані, між ними функціонує причинний зв'язок, у кожної дитини вони проявляються індивідуально.

Формування психологічної готовності до школи у різних видах діяльності

Дошкільний вік має внутрішні закономірності психічного розвитку, порушення яких може спричинити непоправну шкоду. Одним із таких порушень є намагання деяких педагогів працювати з дошкільниками з використанням притаманних шкільному навчанню методів, ігноруючи привабливі для дітей гру, конструювання, ліплення, прогулянки.

Щоб правильно виконувати навчальне завдання, дитина має бути працьовитою. Активне залучення до посильної побутової праці, чергування, самообслуговування, діяльності на природі формує працелюбність, відповідальність, самостійність, допитливість, що допоможе дітям адаптува­тися до ролі школяра.

Спілкування з дорослими сприятиме старшому дошкільнику у підготовці до статусних змін, нових провідних видів діяльності, головне - заміні гри та навчання.

Розвивальна гра "Краплинка"

 https://youtu.be/xzHiFxz9hDM

Розвивальна гра:"В океані"

https://youtu.be/SDjyGKmRwPU

Розвивальне предметне середовище для дітей ранного віку

 Розвивальне предметне середовище для дітей ранного віку

 Розвивальне предметне середовище — це сукупність умов, які забезпечують різнобічний розви­ток дітей; це система матеріальних об'єктів їхньої діяль­ності. Створення в дошкільному закладі повноцінного розвивального предметно-ігрового середовища та за­безпечення відповідної позиції вихователя в організації діяльності дітей — провідний засіб реалізації завдань су­часного реформування освіти. Адже правильно органі­зоване розвивальне середовище сприяє соціаліза­ції дитини, впливає на всі аспекти її розвитку.

     Організація розвивального середовища для дітей ран­нього віку має свою специфіку, зумовлену насамперед особливостями психології та фізіології малюків. Як відо­мо, вони непосидючі, швидко переключаються з одного виду діяльності на інший, у них переважає "схоплювальне" сприйняття (тобто малюки поспішають "ухопити" яко­мога більше інформації). Вони надзвичайно спостереж­ливі, чутливі та сприйнятливі, в них яскраво виражена потреба в русі, а пізніше — в активних діях, що спосте­рігається вже на першому році життя. На п'ятому місяці життя малюк починає діяти з предметами. Потреба в та­ких діях різко зростає на другому році життя, коли дити­на починає ходити і навчається виконувати складніші дії з предметами.

     Дворічні діти охоплені бажанням діяти. Дитина розгля­дає і обмацує всі предмети, що потрапляють їй до рук, розбирає їх на частини, робить спробу скласти з окремих частин щось нове, розв'язати нескладні практичні завдання.

   У цей період активність дитини має яскраво вираже­ний орієнтувально-дослідницький характер, тобто мо­тивується бажанням дізнатися: що це таке? Малюк виді­ляє в предметах нові якості й установлює між ними нові зв'язки.

    У дітей першого-другого років життя ігровий задум ще нестійкий, їх цікавить процес дії, а не її результат, тож, наслідуючи дії дорослого, вони виконують їх узагальнено. А вже через рік дії дитини набувають певної усвідомленості: трирічний малюк не просто ставить ку­бик на кубик — він будує башту. Поступово контакти дитини з предметами ускладнюються, вона намагається повторювати свої самостійні дії.

Зважаючи на всі особливості дітей раннього віку, мож­на визначити вимоги до організації для них розвиваль­ного середовища.

    В основі чинних програм лежить принцип комплексного підходу та вільного цен­трування, запропоновані відомим психологом В.А.Петровським. Передбачається створення в дошкільному за­кладі — як у груповій кімнаті, так і на майданчику — функціональних куточків (центрів, зон), в яких розміще­ні матеріали для стимуляції розвитку дітей з урахуван­ням їхніх потреб, інтересів і здібностей. Обладнання має бути розраховане насамперед на практичну діяльність дитини, пов'язану з її побутом, щоб поступово готувати малюка до життя, а також сприяти його фізичному та психічному розвиткові.

     Для створення такого середовища вихователі мають знати функціональні можливості ігрового матеріалу, вміти формувати ігротеку групи, розподіляти її на куточки (цен­три, зони). Варто також подбати про відповідність ігра­шок вікові дітей, характеру їхньої діяльності, про пра­вильне комплектування ігрових наборів.

Основні вимоги до обладнання ігрових куточків (центрів, зон):

♦   Усі іграшки, матеріали, атрибути, предмети-замінники об'єднуються за функціональними ознаками від­повідно до різних видів предметно-ігрової діяльності ді­тей (сюжетно-відображувальної, будівельної, рухової
тощо).

♦   Більшість дидактичних матеріалів, іграшок та кар­тинок мають бути поліфункціональними, тобто викорис­товуватися по-різному, залежно від мети діяльності.

♦   Усі  іграшки,  незалежно від їхньої класифікаційної приналежності, групуються так, щоб вони відповідали за розмірами одна одній, зростові дітей і стаціонарному
предметному оточенню, в якому малята зазвичай граються.

♦   Середовище має містити як відомі дитині компо­ненти, так і нові, незнайомі, які забезпечують її пізна­вальний розвиток. Поповнюючи обладнання в куточку, вихователь має дотримуватися принципу поступового ус­кладнення, тобто вносити в групу нові іграшки та ігри згідно з вимогами програми та тими знаннями, яких діти набувають на заняттях. Кожну нову іграшку слід обов’язково обіграти, зробити дітям сюрприз.

♦   Рівень   інформативності   середовища   досягається урізноманітненням тематики (від приготування їжі для ляльки до її лікування тощо).

♦   Предметно-ігрове  середовище  має  бути  динамічним і мобільним, щоб діти вчилися активно ним користу­ватися, а також щоб забезпечувати їм свободу дій. Усе
обладнання має постійно поновлюватися, видозмінюва­тися і легко переноситися з одного центру в інший.

    Одна з основних умов створення в дошкільних нав­чальних закладах будь-якого типу розвивального дов­кілля для дітей раннього віку є опора на особистісно орієнтовану модель взаємодії між педагогом і діть­ми. Це означає, що:

Ø     пріоритетною метою виховання є формування гармо­нійної і всебічно розвиненої особистості;

Ø     завдання педагога полягає у забезпеченні інтересів дитини у задоволенні її природних нахилів і потреб;

Ø     дорослий у своїй  педагогічній діяльності керується положенням: "Не поруч, не над, а разом".

    Для реалізації цієї моделі у середовищі, що оточує малюків, слід створити умови для повноцінного інтелек­туального, морального та естетичного розвитку особистості, її гуманізації.

    Іграшки, які входять у життя малюка на першому-другому місяцях життя, мають сприяти насамперед розвитку зору та слуху. Це можуть бути яскравий великий легкий м'яч або повітряна куля, які підвішуються над ліжком дитини на відстані 50 см від очей.

     Коли маляті виповниться два-два з половиною місяця, йому пропонують великі персоніфіковані (ляльки, вед­медики) та сюжетні іграшки, які розміщують біля ліжка чи манежу; звукові іграшки: брязкальця, дзвіночки, ляльки-неваляйки; дрібні іграшки, які можна схопити рукою.

     Починаючи з п'яти-шести місяців, дітям дають іграш­ки, виготовлені з різних матеріалів: пластмаси, гуми, де­рева (м'ячики різних розмірів, ляльки, фігурки тварин з чітко вираженою тілобудовою). Усі іграшки мають бути зручними для утримування в руці дитини.

     Із семи-восьми місяців малюкам пропонують іграшки і предмети для вкладання, відмінні за кольорами, роз­мірами і матеріалами, сюжетні і транспортні іграшки (каталки, машинки тощо).

    Восьми-дев'ятимісячним малюкам можна давати іграшки, які сприяють оволодінню способами зіставлен­ня дій (закриванням, нанизуванням).

      А вже наприкінці першого року життя малюк здатний засвоїти предметні дії, складаючи пірамідки, вчиться ви­конувати дії, спрямовані на інший предмет.

    Починаючи з другого року життя, дітям пропонуються усі види іграшок: образні, транспортні, заводні, музич­ні, дидактичні, іграшки-меблі, фігурки тварин, будівельні набори, іграшки спортивного характеру.

    Облаштування розвивального середовища для дітей раннього віку в дошкільному закладі має починатися з роз­дягальні. Щоб зробити її затишною і привабливою, шафи, в яких зберігаються речі малюків, можна пофарбувати в різні кольори, а зверху на них розмістити великі яскраві іграшки, які привертатимуть увагу малюків. На стінах роздягальні радимо повісити ілюстрації або картини із зобра­женням пір року чи панно на теми дитячих казок.

    Групову кімнату рекомендуємо прикрасити квітами, поставити тут акваріум з рибками, клітку з пташками. Усі значущі для дітей фрагменти інтер'єру мають розміщуватися на рівні зросту малят, щоб вони могли їх краще   і роздивитися і їм було легше діставати все, що може зна­добитися для виконання тих чи інших дій. Бажано, щоб над столом у груповій кімнаті висів каскад різноколірних фігурок — це приваблюватиме дітей і сприятиме зосередженню їхньої уваги.

    Матеріали, які створюють предметне середовище, ма­ють зберігатися на поличках або в шафах, до яких дитина матиме вільний доступ.   

Семінар:"Протидія булінгу,кібербулінгу,мобінгу"

https://docs.google.com/presentation/d/1nP6ueowuODHn80hV7GLxjVPA8TWI0tci/edit 

ГОТОВНІСТЬ ДІТЕЙ ДО ШКІЛЬНОГО НАВЧАННЯ

https://docs.google.com/presentation/d/14krf8MNXIalHjBqrXJcVDVmvI5t4Dbq0/edit 

БУЛІНГ У ДИТЯЧОМУ САДКУ – МІФ ЧИ РЕАЛЬНІСТЬ

 

БУЛІНГ У ДИТЯЧОМУ САДКУ –

МІФ ЧИ РЕАЛЬНІСТЬ

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Чи замислювалися ви, де беруть витоки комплекс жертви або потреба агресії стосовно інших. Мало хто з батьків знає про булінг чи стикається з цим явищем в дитячому садку. Чому і як дитина дошкільного віку стає жертвою булінгу? Дізнайтеся з пам’ятки, що означає цей термін, хто може спровокувати булінг та як змінюється поведінка дитини

ЯКІ ВИДИ

Булінг (від англ. to bull – переслідувати) – свідома агресивна поведінка однієї дитини або групи дітей стосовно іншої.

Булінг може проявлятися як тиск:

·                   психологічний;

·                   фізичний.

Часто діти застосовують і фізичний, і психологічний тиск на жертву. Наприклад, образи, приниження, ігнорування, непоступливість, погрози, побиття під час ігор.

ХТО ПРОВОКУЄ

Булінг серед дітей старшого дошкільного віку можуть спровокувати дорослі. Діти старшого дошкільного віку одразу сприймають ставлення авторитетних дорослих до інших і беруть це ставлення за зразок. Вони починають цькувати дитину чи дітей, якщо:

•        педагог або помічник вихователя –

v    зневажливо ставиться до дитини, яка часто плаче або невпевнена в собі;

v    ігнорує скаргу дитини на те, що її образили однолітки;

v    глузує із зовнішнього вигляду дитини;

v    образливо висловлюється про дитину чи її батьків;

v    проявляє огиду щодо фізичної або фізіологічної особливостей дитини;

•        батьки або члени сім’ї –

o        б'ють та ображають дитину вдома;

o        принижують дитину у присутності інших дітей;

o        проявляють сліпу любов та виконують усі забаганки дитини;

o        ставляться до своєї дитини як до неповноцінної особистості, жаліють (неповна родина, дитина хвора або має відхилення в розвитку).

Усі діти потребують підтримки дорослих – батьків, вихователів, практичного психолога та соціального педагога. Саме вони мають допомогти дітям налагодити партнерські взаємини з однолітками у групі

 ЯК МІНЯЄТЬСЯ ПОВЕДІНКА ДИТИНИ

Дитина-жертва булінгу поводиться незвично. Якщо раніше вона охоче відвідувала дитячий садок, то тепер така дитина:

•        вдома –     не хоче одягатися вранці;

o        шукає собі будь-яку справу вдома, аби не йти до дитячого садка;

o        просить батьків забрати її із дитячого садка раніше;

o        плаче, вигадує хворобу або в неї дійсно підвищується температура тіла, починають боліти голова, живіт;

o        не контактує з однолітками у дворі;

o        грає наодинці в парку; 

•        в дитячому садку –       не бере участь у сюжетно-рольових та рухливих іграх, спільній самостійній художній діяльності тощо;

o        усамітнюється при будь-якій нагоді;

o        часто губить свої іграшки або речі;

o        бруднить чи псує одяг;

o        грає поламаними іграшками;

o        відмовляється на користь іншої дитини від головної ролі в театрілізації чи грі;

o        не має друзів у групі.

 

Цікаві ігри

Ігри та вправи, спрямовані на розвиток уваги 

Виклади фігури з зразком.

Дитині подається зразок з 3-4 геометричних фігур, намальований на окремому аркуші, вона має викласти так само, спираючись на зразок.

 Ускладнювати шляхом  збільшення кількості фігур,  варіацією частоти повторів фігур. Можливо запропонувати вставити пропущену фігуру.

 

“Будь уважний!”(Зоопарк)

Мета: стимулювання уваги, розвиток швидкості реакції.

Можна виконувати у вигляді фізичної розминки під музику. Дитина має виконувати рухи відповідно до команди дорослого: «зайчики» – стрибати; «конячки» – бити «копитом об підлогу»; «раки» – задкувати; «птахи» – бігати, розкинувши руки; «лелеки» – стояти на одній нозі.

“Чотири стихії”

Мета: розвиток уваги, координації слухового і рухового аналізаторів.

Граємо разом із дитиною: виконуємо рухи відповідно до слів: «земля» – руки вниз, «вода» – витягнути руки вперед, «повітря» – підняти руки нагору, «вогонь» – зробити обертання руками в зап'ясткових і ліктьових суглобах. Хто помиляється, той програв.

 

 «Слухай оплески».

Мета: тренування уваги і контроль рухової активності.

Можна виконувати усією сім’єю: йдемо по колу чи пересуваємося по кімнаті у вільному напрямку. Ведучим може бути будь хто. Коли ведучий плескає в долоні один раз, всі повинні зупинитися і прийняти позу «лелеки» (стояти на одній нозі, руки в сторони) чи яку-небудь іншу позу. Якщо ведучий плескає два рази, то  приймаємо позу «жаби» (присісти, п’яти разом, носки і коліна в сторони, руки між ступнями ніг на підлозі). На три оплески граючі відновляють ходіння.

 

ВПРАВИ ТА ЗАВДАННЯ НА РОЗВИТОК РІЗНИХ ВИДІВ ПАМ’ЯТІ

«Ти за мною повторюй і порядок не змінюй».

 Дітям пропонується повторювати слова, числа, фігури в тому ж порядку, що їх називає ведучий. Згодом кількість слів в цій вправі збільшується. Можна додавати рухи.

Бажано використовувати назви тварин (диких та домашніх), різні види транспорту, меблі, геометричні фігури, кольори та ін.

 

«Фотоапарат детектива».

Мета: розвивати короткочасну пам'ять.

Дитині  пропонується уявити себе фотоапаратом, який може сфотографувати все: якусь річ, подію, предмет тощо. Наприклад, потрібно сфотографувати шафу або книжкову полицю і запам’ятати все, що там лежить. « Фотографувати» можна протягом 1 хвилини. Потім дитина відвертається і по пам'яті називає все, що їй вдалося запам’ятати.

 

«Додай та запам’ятай».

Мета: розвиток слухової пам'яті. У цій грі можуть брати участь кілька чоловік. Розпочинаючи гру, говоримо: «Я поклала у пакет банан». Дитина повторює  та додає щось своє: « Я поклав у пакет банан і яблуко», наступний учасник гри повторює готову фразу і додає щось своє. І так далі. Можна використовувати інший варіант.  Наприклад, « У зоопарку живе слон».  А дитина: « У зоопарку живе слон і зебра», а наступний - « У зоопарку живе слон, зебра та лев» тощо.

Вікові особливості дошкільника

Психологічні особливості дітей 2-3 років.

На третьому році життя діти стають самостійнішими. Продовжує розвиватися предметна діяльність, ситуативно-ділове спілкування дитини і дорослого; удосконалюються сприйняття, мова, початкові форми довільного поведінки, ігри, наочно-дійове мислення.
Розвиток предметної діяльності пов'язаний із засвоєнням культурних способів дії з різними предметами. Розвиваються дії співвідносяться і гарматні.Діти починають орієнтуватися у своїх діях на культурну модель, відтворну дорослим.

Мовлення.

Слово відділяється від ситуації і набуває самостійного значення. Діти продовжують освоювати назви оточуючих предметів, вчаться виконувати прості словесні прохання дорослих в межах видимої наочної ситуації.
Кількість слів, що розуміються значно зростає. Удосконалюється регуляція поведінки в результаті звернення дорослих до дитини, який починає розуміти не тільки інструкцію, але й розповідь дорослих.Інтенсивно розвивається активна мова дітей. До 3 років вони засвоюють основні граматичні структури, намагаються будувати прості речення, в розмові з дорослим використовують практично всі частини мови.

Мислення.

Основною формою мислення стає наочно-дієва. Її особливість полягає в тому, що проблемні ситуації, що виникають у житті дитини вирішуються шляхом реальної дії з предметами.
Поява власне образотворчої діяльності обумовлено тим, що дитина вже здатна сформулювати намір зобразити який-небудь предмет. Типовим є зображення людини у вигляді «головоногих» - кола і відходять від неї ліній.До третього року життя вдосконалюються зорові і слухові орієнтування, що дозволяє дітям безпомилково виконувати ряд завдань: здійснювати вибір з 2-3 предметів за формою, величиною і кольором; розрізняти мелодії; співати.
ДИТИНА ПОЧИНАЄ УСВІДОМЛЮВАТИ ВЛАСНЕ „Я”
Батькам корисно знати, що:
Сама по собі криза трьох років є своєрідним нормальним природним явищем, а те наскільки швидко вона закінчиться залежить лише від дій та поведінки батьків.
Що ж робити батькам? Велика кількість дітей швидко збуджуються у цей складний період, можуть показувати батькам жахливу картину з бурним та голосним плачем, падінням на пол, заіканням, кидатися та навіть замахуватися на дорослих. Таких випадків може бути тільки більше або меньши, але без них на жаль, ми не обійдемося.Дорослим потрібно зрозуміти (та набратися терпіння), що конфлікти по різним питанням на даному віковому періоді обов’язково будуть.
Якщо у цих противостояннях та конфліктах з дорослими переможець дитина, вона починає переоцінювати свої зусилля, себе та свої можливості(вона розуміє що такою неадекватною поведінкою вона домагається усього на світі, крім того дитина автоматично відсуває батьків з з процесу виховання).
Але важливо для батьків також, з іншого боку, не перестаратися з сильною волею та наполегливістю по відношенню до дитини, та не подавляти волю дитини, бо можна отримати дитину невротика(на вигляд спокійна, акуратна, серйозна дитина з часом у дорослому житті буде мати проблеми, бо будуть на пряму зависити від чиїх вказівок та настанов).

Психологічні особливості дітей 3-4 років.

Четвертий рік життя характеризується двома якісно новими рисами. Одна пов'язана з формуванням особистості дитини, інша з формуванням його діяльності. Дорослий стає для дитини не тільки членом сім'ї, а й носієм певної суспільної функції. Бажання дитини виконувати таку ж функцію призводить до протиріччя з його реальними можливостями. Це протиріччя вирішується через розвиток гри, яка стає провідним видом діяльності в дошкільному віці.

Мовлення.

Мова стає більш складною і розгорнутої. Змінюється словниковий склад мови: зростає в порівнянні з іменами іменниками частка дієслів, прикметників та інших частин мови. Довжина пропозицій збільшується, з'являються складні речення. За допомогою цих розмов дитина утримує в пам'яті поставлені перед собою цілі, будує нові плани, обмірковує шляхи їх досягнення, виконує на словах дії, які опускає в реальності.

Мислення.

У молодшому дошкільному віці розвивається перцептивна діяльність. До кінця молодшого дошкільного віку діти можуть сприймати до п'яти і більше форм предметів і до семи і більше квітів, здатні диференціювати предмети за величиною, орієнтуватися в просторі групи дитячого садка, а при певній організації освітнього процесу - і в приміщенні всього дошкільного закладу.
Розвиваються пам'ять і увагу. На прохання дорослого діти можуть запам'ятати 3-4 слова і 5-6 назв предметів. До кінця молодшого дошкільного віку вони здатні запам'ятати значні уривки з улюблених творів.Продовжує розвиватися наочно-дійове мислення. При цьому перетворення ситуацій в ряді випадків здійснюються на основі цілеспрямованих проб з урахуванням бажаного результату. Дошкільнята здатні встановити деякі приховані зв'язки і відносини між предметами.Свідоме управління поведінкою тільки починає складатися; багато в чому поведінка дитини ще ситуативно. Разом з тим можна спостерігати і випадки обмеження власних спонукань самою дитиною, супроводжувані словесними вказівками. Починає розвиватися самооцінка, при цьому діти в значній мірі орієнтуються на оцінку батьків та інших дорослих. Продовжує розвиватися також їх статева ідентифікація, що проявляється в характері обираних іграшок і сюжетів

Творчість.

Зображувальна діяльність дитини залежить від його уявлень про предмет. У цьому віці вони тільки починають формуватися. Графічні образи бідні. У одних дітей в зображеннях відсутні деталі, в інших малюнки можуть бути більш деталізовані. Діти вже можуть використовувати колір.Велике значення для розвитку дрібної моторики має ліплення. Молодші дошкільнята здатні під керівництвом дорослого виліпити прості предмети.Відомо, що аплікація робить позитивний вплив на розвиток сприйняття. У цьому віці дітям доступні найпростіші види аплікації.Конструктивна діяльність в молодшому дошкільному віці обмежена зведенням нескладних будівель за зразком і за задумом.У молодшому дошкільному віці починає розвиватися уява, яка особливо наочно проявляється в грі, коли одні об'єкти виступають в якості заступників інших.

Психологічні особливості дітей 4-5 років.

Мислення.

До кінця середнього дошкільного віку сприйняття дітей стає більш розвиненим. Вони виявляються здатними назвати форму, на яку схожий той чи інший предмет. Вони можуть виокремлювати в складних об'єктах прості форми і з простих форм відтворювати складні об'єкти. Діти здатні упорядкувати групи предметів по сенсорному ознакою - величиною, кольором; виділити такі параметри, як висота, довжина і ширина. Удосконалюється орієнтація в просторі. Зростає обсяг пам'яті. Діти запам'ятовують до 7-8 назв предметів. Починає складатися довільне запам'ятовування: діти здатні прийняти завдання на запам'ятовування, пам'ятають доручення дорослих, можуть вивчити невеликий вірш і т.д.
Починає розвиватися образне мислення. Діти виявляються здатними використовувати прості схематизовані зображення для вирішення нескладних завдань. Дошкільнята можуть будувати за схемою, вирішувати лабіринтові завдання. Розвивається передбачення. На основі просторового розташування об'єктів діти можуть сказати, що станеться в результаті їх взаємодії. Однак при цьому їм важко стати на позицію іншого спостерігача і у внутрішньому плані зробити уявне перетворення образу. Для дітей цього віку особливо характерні відомі феномени Ж. Піаже: збереження кількості, об'єму і величини. Наприклад, якщо дитині пред'явити три чорні гуртка з паперу і сім білих гуртків з паперу і запитати: «Яких гуртків більше - чорних або білих?», Більшість відповідять, що білих більше. Але якщо запитати: «Яких більше - білих або паперових?», Відповідь буде таким же - більше білих.
Продовжує розвиватися уява. Формуються такі її особливості, як оригінальність і довільність. Діти можуть самостійно придумати невелику казку на задану тему.
Збільшується стійкість уваги. Дитині виявляється доступною зосереджена діяльність протягом 15-20 хвилин. Він здатний утримувати в пам'яті при виконанні будь-яких дій нескладно.

Мовлення.

У середньому дошкільному віці покращується вимова звуків і дикція. Мова стає предметом активності дітей. Вони вдало імітують голоси тварин, інтонаційно виділяють мова тих чи інших персонажів. Інтерес викликають ритмічна структура мови, рими.
Розвивається граматична сторона мови. Дошкільнята займаються словотворенням на основі граматичних правил. Мова дітей при взаємодії один з одним носить ситуативний характер, а при спілкуванні з дорослим стає внеситуативно.
Змінюється зміст спілкування дитини і дорослого. Воно виходить за межі конкретної ситуації, в якій виявляється дитина. Провідним стає пізнавальний мотив. Інформація, яку дитина отримує в процесі спілкування, може бути складною і важкою для розуміння, але вона викликає інтерес.
У дітей формується потреба в повазі з боку дорослого, для них виявляється надзвичайно важливою його похвала. Це призводить до їх підвищеної уразливості на зауваження. Підвищена уразливість являє собою вікової феномен.

Творчість.

Значний розвиток отримує образотворча діяльність. Малюнок стає предметним і деталізованим. Графічне зображення людини характеризується наявністю тулуба, очей, рота, носа, волосся, іноді одягу і її деталей. Удосконалюється технічна сторона образотворчої діяльності. Діти можуть малювати основні геометричні фігури, вирізати ножицями, наклеювати зображення на папір іт. д.

Психологічні особливості дітей 5-6 років.

Мовлення.

Продовжує удосконалюватися мова, в тому числі її звукова сторона. Діти можуть правильно відтворювати шиплячі, свистячі і сонорні звуки. Розвиваються фонематичний слух, інтонаційна виразність мови при читанні віршів у сюжетно-рольової гри і в повсякденному житті. Удосконалюється граматичний лад мови. Діти використовують практично всі частини мови, активно займаються словотворенням. Багатшим стає лексика: активно використовуються синоніми та антоніми. Розвивається зв'язкова мова. Діти можуть переказувати, розповідати по картинці, передаючи не тільки головне, але й деталі.

Мислення.

У старшому дошкільному віці продовжує розвиватися образне мислення. Діти здатні не тільки вирішити завдання в наочному плані, але і зробити перетворення об'єкта, вказати, в якій послідовності об'єкти вступлять у взаємодію, і т.д. Проте подібні рішення виявляться правильними тільки в тому випадку, якщо діти будуть застосовувати адекватні розумові кошти. Серед них можна виділити схематизовані уявлення, які виникають в процесі наочного моделювання; комплексні уявлення, що відображають уявлення дітей про систему ознак, якими можуть володіти об'єкти, а також уявлення, що відображають стадії перетворення різних об'єктів і явищ (подання про циклічність змін): уявлення про зміну пір року, дня і ночі, про збільшення та зменшення об'єктів в результаті різних впливів, уявлення про розвиток і т.д. Крім того, продовжують вдосконалюватися узагальнення, що є основою словесно-логічного мислення. У дошкільному віці у дітей ще відсутні уявлення про класи об'єктів. Об'єкти групуються за ознаками, які можуть змінюватися, однак починають формуватися операції логічного додавання і множення класів. Так, наприклад, старші дошкільнята при групуванні об'єктів можуть враховувати дві ознаки: колір і форму (матеріал) і т.д.
Як показали дослідження вітчизняних психологів, діти старшого дошкільного віку здатні міркувати і давати адекватні причинні пояснення, якщо аналізовані відношення не виходять за межі їх наочного досвіду.
Розвиток уяви в цьому віці дозволяє дітям складати досить оригінальні і послідовно розгортаються історії. Уява буде активно розвиватися лише за умови проведення спеціальної роботи по його активізації.
Продовжують розвиватися стійкість, розподіл, переключення уваги. Спостерігається перехід від мимовільного до довільної уваги.

Творчість.

Розвивається образотворча діяльність дітей. Це вік найбільш активного малювання. Протягом року діти здатні створити до двох тисяч малюнків. Малюнки можуть бути самими різними за змістом: це і життєві враження дітей, і уявні ситуації, і ілюстрації до фільмів і книг. Зазвичай малюнки представляють собою схематичні зображення різних об'єктів, але можуть відрізнятися оригінальністю композиційного рішення, передавати статичні і динамічні відносини. Малюнки набувають сюжетний характер; досить часто зустрічаються багаторазово повторюються сюжети з невеликими або, навпаки, суттєвими змінами. Зображення людини стає більш деталізованим і пропорційним. За малюнком можна судити про статеву приналежність і емоційному стані зображеної людини.
Конструювання характеризується умінням аналізувати умови, в яких протікає ця діяльність. Діти використовують і називають різні деталі дерев'яного конструктора. Можуть замінити деталі споруди в залежності від наявного матеріалу. Опановують узагальненим способом обстеження зразка. Здатні виділяти основні частини передбачуваної споруди. Конструктивна діяльність може здійснюватися на основі схеми, за задумом і за умовами. З'являється конструювання в ході спільної діяльності.
Діти можуть конструювати з паперу, складаючи її в кілька разів (два, чотири, шість згинань); з природного матеріалу. Вони освоюють два способи конструювання: 1) від природного матеріалу до художнього образу (в цьому випадку дитина «добудовує» природний матеріал до цілісного образу, доповнюючи його різними деталями), 2) від художнього образу до природного матеріалу (в цьому випадку дитина підбирає необхідний матеріал, для того щоб втілити образ.

Психологічні особливості дітей 6-7 років.

Мовлення.

У дошкільнят продовжує розвиватися мова: її звукова сторона, граматичний лад, лексика. Розвивається зв'язкова мова. У висловлюваннях дітей відображаються як розширюється словник, так і характер узагальнень, що формуються в цьому віці. Діти починають активно вживати узагальнюючі іменники, синоніми, антоніми, прикметники і т.д.
В результаті правильно організованої освітньої роботи у дітей розвивається діалогічна і деякі види монологічного мовлення.

Мислення.

Діти швидко і правильно підбирають необхідний матеріал для будівництва будиночків. Вони досить точно уявляють собі послідовність, в якій буде здійснюватися будівництво, і матеріал, який знадобиться для її виконання; здатні виконувати різні за ступенем складності споруди як за власним задумом, так і за умовами.
У цьому віці діти вже можуть освоїти складні форми складання з аркуша паперу і придумувати власні, але цьому їх потрібно спеціально навчати. Даний вид діяльності не просто доступний дітям - він важливий для поглиблення їх просторових уявлень.
Ускладнюється конструювання з природного матеріалу. Дошкільнятам вже доступні цілісні композиції за попередньою задумом, які можуть передавати складні відносини, включати фігури людей і тварин у різних умовах.
У дітей продовжує розвиватися сприйняття, проте вони не завжди можуть одночасно враховувати декілька різних ознак.
Розвивається образне мислення, проте відтворення метричних відносин утруднено. Це легко перевірити, запропонувавши дітям відтворити на аркуші паперу зразок, на якому намальовані дев'ять точок, розташованих не на одній прямій. Як правило, діти не відтворюють метричні відносини між точками: при накладенні малюнків один на одного точки дитячого малюнка не збігаються з точками зразка.
Продовжують розвиватися навички узагальнення і міркування, але вони значною мірою ще обмежуються наочними ознаками ситуації.
Продовжує розвиватися уява, однак часто доводиться констатувати зниження розвитку уяви в цьому віці в порівнянні зі старшою групою. Це можна пояснити різними впливами, в тому числі і засобів масової інформації, що приводять до стереотипності дитячих образів.
Продовжує розвиватися увагу дошкільнят, воно стає довільним. У деяких видах діяльності час довільного зосередження досягає 30 хвилин.

Творчість.

Образи з навколишнього середовища та літературних творів, що передаються дітьми в образотворчій діяльності, стають складніше. Малюнки набувають більш деталізований характер, збагачується їх колірна гамма. Більш явними стають відмінності між малюнками хлопчиків і дівчаток. Хлопчики охоче зображують техніку, космос, військові дії і т.п. Дівчатка зазвичай малюють жіночі образи: принцес, балерин, моделей і т.д. Часто зустрічаються і побутові сюжети: мама і донька, кімната і т.д. При правильному педагогічному підході у дітей формуються художньо-творчі здібності в образотворчої діяльності.
Зображення людини стає ще більш деталізованим і пропорційним. З'являються пальці на руках, очі, рот, ніс, брови, підборіддя. Одяг може бути прикрашена різними деталями.

Обдаровані діти- які вони ?

Обдаровані діти- які вони ? 

Обдарованість — це якісно своєрідне поєднання здібностей, яке обумовлює діапазон інтелектуальних можливостей людини, своєрідність її діяльності і розвивається протягом усього її життя.

Обдаровані діти проявляють свої здібності вже в дошкільному віці, про що свідчить швидке опанування малюком мовлення і великий обсяг його словникового запасу. Таким дітям властива невгамовна пізнавальна активність, дослідницький інтерес, постійні вимоги від дорослих відповідей на численні запитання, здатність простежувати причиново-наслідкові зв’язки, відміна пам’ять, самостійність і творчість, підвищена концентрація уваги. Цікаво, що вже у 3 роки вони можуть одночасно стежити за двома або декількома об’єктами, у 3-4 роки читають, рахують, багато чим захоплюються, цікавляться географічними картами тощо. Таку підвищену розумову активність дитини не можна залишати поза увагою дорослих.

Обдаровані діти відрізняються високим рівнем розвитку загальних та спеціальних здібностей, мають визначні досягнення або внутрішні задатки для них у певному виді (кількох видах) діяльності. Вони раніше починають ходити і говорити, вирізняються з-поміж однолітків кращим фізичним розвитком, досить комунікативні, мають різноманітні інтереси, яскраві вподобання, високу пізнавальну активність, зосереджені на пізнанні. Процес навчання відбувається інакше, ніж у звичайних дітей: малюки швидше і легше сприймають нову інформацію, ставлять багато запитань і більше запам’ятовують з того, що вивчили. Багато хто з них самостійно навчається читати, легко засвоює нові відомості, швидко помічає взаємозв’язки між окремими явищами і робить висновки.

H. Лейтес пропонує розрізняти три групи обдарованих дітей.

1. Діти з прискореним розумовим розвитком, ранніми проявами інтелектуальних здібностей, високою пізнавальною активністю. Їх приваблюють інтелектуальні ігри та заняття, вони рано починають читати, рахувати, писати, прагнуть спілкуватися зі старшими дітьми або з дорослими, яким ставлять досить складні запитання. Мала рухова активність часто негативно позначається на їхньому загальному фізичному розвитку, а в розумовому розвитку ці діти випереджають своїх однолітків.

2. Діти з ранньою розумовою спеціалізацією, у яких спостерігаються яскраві прояви здібностей до певної галузі знань або до певної діяльності. Це може бути здібність до музичної, образотворчої діяльності, любов до природи, техніки, підвищений інтерес до розв’язування логічних задач, читання, конструювання тощо. У шкільному віці діти цієї групи демонструють високу обізнаність з окремих предметів або дисциплін. Загалом вони випереджають однолітків лише в тій галузі знань або діяльності, до якої найбільше здібні.

3. Діти з окремими ознаками незвичайних здібностей, потенційними ознаками обдарованості, добре розвиненими пізнавальними психічними процесами — мисленням, пам’яттю, увагою, уявою, мовленням. Вони не випереджають інших у загальному психічному розвитку, але вирізняються певною неординарністю суджень, думок, запитань, оригінальністю виробів і малюнків, більшою самостійністю. Цікавляться багатьма явищами життя, тому часто успіхи у тій чи іншій галузі досить поверхові. Таким дітям усе дається легко, варто тільки зосередитися. Типовою для них є проблема формування працьовитості.

Обдаровані діти здібні до абстрактного мислення, здатні робити свої самостійні судження, надзвичайно кмітливі, а їхні інтереси виходять за межі того, що цікавить їхніх однолітків. Найчастіше вони прагнуть спілкування з батьками або з інтелектуально розвиненими однолітками чи зі старшими за віком дітьми.

У віці від трьох до п’яти років складно діагностувати, чи є дитина вундеркіндом, оскільки можливо припуститись помилок, які можуть завдати шкоди в майбутньому. Проте в межах навіть цього віку в дитини може спостерігатися схильність до певної практичної діяльності, більші досягнення порівняно з іншими у якійсь конкретній роботі, помітні інтелектуальні переваги, прагнення лідерства чи надзвичайно розвинена моторика. Виховання таких дітей потребує спеціального індивідуального підходу, тобто створення для цього належних умов, докладання відповідних зусиль як батьків, так і вихователів.

Якщо в малюка проявляться інтелектуальні чи математичні, моторні або образотворчі здібності, то вихователь має звернути на це увагу батьків, порадити їм, як створити умови для розвитку дитини. Наприклад, підібрати індивідуально посилену програму навчання, відповідну літературу, порадити цілеспрямовано поглиблювати знання дитини, її інтереси. Проте значні успіхи та переваги в інтелектуальному розвитку ще не свідчать про готовність до школи. Приймаючи обдарованих дітей до школи, необхідно враховувати не лише їхні інтелектуальні досягнення, а й рівень соціального та емоційного розвитку. Не можна ігнорувати й фізичне здоров’я малюків, наявність адаптивних механізмів, забувати, що обдарованість — це таке непередбачуване явище, з яким треба бути особливо обережними.

У дошкільному віці обдарована дитина може вражати дорослих високою обізнаністю, кмітливістю, певними успіхами в засвоєнні знань, випереджаючи в цьому своїх однолітків. У процесі шкільного навчання вона може дуже швидко зрівнятися з рештою учнів. Інша дитина, навпаки, у дошкільні і ранні шкільні роки не відрізняється особливими успіхами, інколи навіть відстає від однолітків у навчальних досягненнях, але на якомусь з етапів розвитку починає швидко наздоганяти однокласників, а згодом і перевершує їх.

Обдарованість не тотожна обсягу отриманих знань, — це складніше явище, яке поєднує високу пізнавальну активність, нестандартність мислення, наполегливість, надзвичайну працездатність тощо.

Отже, характерними особливостями обдарованих дітей є висока пізнавальна активність і розвинений інтелект, що виходить за межі вікових особливостей; багата фантазія, творчість, винахідливість, емоційна безпосередність, розвинене почуття гумору, гостра реакція на несправедливість; їм властивий високий енергетичний рівень, чітка моторна координація, фізична стабільність.

ЯК ЗАСПОКОЇТИ ТРИВОЖНУ ДИТИНУ? 9 ФРАЗ, ЯКІ МОЖУТЬ ДОПОМОГТИ

 ЯК ЗАСПОКОЇТИ ТРИВОЖНУ ДИТИНУ? 9 ФРАЗ, ЯКІ МОЖУТЬ ДОПОМОГТИ 

Ваша дитина бореться з тривогою? Тоді ви знаєте, як важко знайти правильні слова, щоб заспокоїти її, коли вона стурбована. Складно встановити контакт, не посиливши при цьому страхи, але водночас пропонуючи підтримку і підбадьорення. 

Як можна допомогти заспокоїти тривожну дитину? Замість того, щоб говорити дитині: «Все буде добре» або «Не турбуйтеся про це», наступного разу спробуйте одну з цих фраз: 

1️⃣Я поруч з тобою. Ти у безпеці. 

2️⃣Хочеш потанцювати чи побігати, щоб позбутися тривоги?

3️⃣Розкажи мені, що тебе турбує. 

4️⃣Намалюй те, через що ти переживаєш. 

5️⃣Що б ти хотів / хотіла сказати своєму занепокоєнню? А що б воно відповіло тобі? І щоб ти сказав йому далі? 

6️⃣Що ти відчуваєш у своєму тілі, коли занепокоєний / занепокоєна? Наскільки велика тривога? Де вона? 

7️⃣Зроби глибокий вдих. Дихай разом зі мною. 

8️⃣Нумо подумаймо, що може зрештою статися, якщо твої переживання здійсняться. (Серед них мають бути тривожні, безглузді та реалістичні сценарії).

9️⃣Що ми можемо зробити, щоб допомогти тобі почуватися краще. 

☝️Рівень тривоги і неспокою у всіх дітей різні. Не кожна з цих стратегій підійде саме вашим дітям. Лише ви можете знайти найкращий підхід до своєї дитини. Якщо ви спробуєте щось, і це тільки посилить її занепокоєння, не панікуйте. Просто виберіть іншу стратегію зі списку і спробуйте її наступного разу. Зрештою, ви знайдете кілька фраз, які будуть ефективні для того, щоб заспокоїти тривожну дитину

 

ДИТЯЧІ СТРАХИ

Часто батьки стурбовані проявами дитячих страхів. Ці страхи характерні для певного віку і є показником повноцінного розвитку емоційної сфери дитини. 

 Для здорового, нормального розвиненого малюка переляк і страх – природна реакція, що проявляється в процесі пізнання оточуючого світу. В дошкільному віці страхи виникають частіше, ніж у подальші роки. Для кожного віку характерні свої страхи.

·         У 3 роки з’являється страх перед покаранням

·         Від 3 до 5 років багато хто з дітей боїться казкових персонажів (частіше Бабу Ягу, Кощія, уявних „монстрів”), болю, неочікуваних звуків, води, транспорту, самотності, темряви і замкнутого простору.

·         У 6 років інколи з’являється страх смерті (власної та батьків), він проявляється не прямо, а в боязні нападів, пожеж, стихій.

Дошкільники дуже чуттєво реагують на конфлікти в родині – це посилює страхи. Нерідко страхи проявляються при хворобах когось із дорослих в сім’ї, операціях.

Перераховані страхи мають тимчасовий, перехідний, віковий характер, з ними не треба боротися, просто підтримуйте і заспокоюйте малюка, приймаючи таку особливість його психічного розвитку. Однак бувають інші страхи, що називаються невротичними. В їх основі – психічна травма, невміння дорослого впоратися з віковими проблемами дитини, жорстокість у відносинах, конфлікти у сім’ї, висока тривожність у батьків. Такі страхи самі не проходять, необхідна допомога спеціалістів (психолога, психотерапевта), зміна стилю виховання. Допомагають подолати страхи ігрові методики-корекції: малювання страхів; складання казкових історій з доброю кінцівкою і програвання їх у сім’ї.
Якщо в дитини неспокійний сон з жахіттями, їй важко засинати, у неї занижена самооцінка, це означає, що дитина чогось боїться.

Як уникнути виникнення й закріплення страхів:

·         Ніколи не зачиняйте малюка в темній незнайомій кімнаті.

·         Не залякуйте дитину (віддам чужій тітці, прийде Баба Яга і забере тебе, не підходь, собака вкусить тощо).

·         Перетворюйте злих героїв на добрих (вигадуйте казки – як Баба Яга стала хорошою, як павучок допоміг дівчинці вийти з лісу…).

·         Не перенавантажуйте фантазію дитини: іграшки мають відповідати віку, виключіть з дитячого перегляду агресивні фільми та мультфільми, обережно відбирайте книги для читання (у 3 роки дитина може злякатися вовка з „Червоної Шапочки”, а 2-річному малюкові ні до чого купувати робота зі зброєю чи крокодила з роззявленою пащею).

·         Заздалегідь готуйте дитину до садочка і школи.

·         Підвищуйте самооцінку малюка.
• Подолайте власні страхи (перед транспортом, ліфтом, собакою тощо) і не заражайте ними дітей.

·         Враховуйте, що більш за все схильні до розвитку страхів емоційно-чуттєві та  вразливі діти, а також діти, у яких дуже добре розвинена уява.

·         Заохочуйте розвиток самостійності, нехай малюк відчує, що він багато вміє, багато знає. 

Як допомогти дитині впоратися із страхом

У першу чергу, з’ясуйте його причину. Однак робити це треба лише тоді, коли ви дійсно впевнені, що дитина чогось боїться (неспокійний сон, страх темряви, занижена самооцінка). Одним із шляхів до розуміння причини страху малюка може бути його малюнок. Запропонуйте дитині зобразити якусь страшилку. Нехай розкаже, що це за страшилка, звідки узялася, що вона робить. Далі нехай домалює цій страшилці кумедну мордочку, „замкне” її у клітці, задобрить смачненьким або ж покрапає на малюнок водою, щоб він розплився, чи порве його. Так дитина бачитиме можливість впливати на свій страх.

Інші методи подолання страху дитини

·         Уявне тренування, або репетиція. Учіть малюка долати страх за допомогою ігор, програвання ситуацій (боїться лікаря – пограйте в лікарню; темряви – у розвідників), детально відпрацьовуючи різну поведінки. Якщо дитина боїться чогось реального, поясніть їй походження явища.

·         Доведення до абсурду. Запропонуйте дитині зображати тривогу, страх в абсолютно невідповідних ситуаціях. У результаті тривожність зменшується – малюк спостерігає свої емоції ніби збоку.

·         Виконання ролі. Дитині пропонують обрати будь-який приклад для наслідування – реальну людину або кіногероя – і намагатися діяти „як він”. Цей прийом дає малюку можливість, діючи ніби від імені свого героя, почуватися впевненіше у складних ситуаціях.

·         Приємний спогад. У тривожній для дитини ситуації запропонуйте згадати той момент, коли вона відчувала спокій.

·         Танець. Покращує психологічне самопочуття через самовираження в експресивних рухах, усвідомлення мови власного тіла.

·         Терапевтичні метафори. Діти люблять фантазувати. Скористайтеся цим – нехай малюк складе казку, в якій він сильний та сміливий. Так дитина ідентифікуватиме себе з героєм, який відчуває ті ж труднощі, що й вона, і з успіхом долає їх. Вдала терапевтична метафора досягає свого ефекту найбільш точним викладенням проблеми малюка, але воно має бути не надто прямим, аби не викликати в дитини почуття незручності, сорому чи спротиву.

·         Іграшка-захисник. На ніч покладіть у ліжечко улюблену іграшку дитини. Може згодитися іграшкова зброя, вона допоможе малюку відчувати себе впевненіше (дасть змогу „захищатися”).