КРИЗА 3 РОКІВ. 7 КОРЕКЦІЙНИХ ІГОР В ДОПОМОГУ БАТЬКАМ

КРИЗА 3 РОКІВ. 7 КОРЕКЦІЙНИХ ІГОР В ДОПОМОГУ БАТЬКАМ

Трирічна дитина переживає становлення маленької особистості. Цей етап болісно переживає не тільки вона сама, але і батьки, які губляться в здогадах, чим допомогти своєму чаду в цій ситуації. І хоча капризи трирічних діток часто виводять батьків з себе, цей період обов’язково повинен бути в житті вашої дитини, адже саме в цей період в дитині виникає прагнення до самостійності і прояву сили волі. Відсутність будь-яких проявів кризи трьох років може бути сигналом затримки розвитку дитини, тому зустрічайте цей вік з радістю: малюк стає самостійним.

На етапі кризи трьох років важливо зловити золоту серединку між вседозволеністю і тотальною забороною всього.

Допомогти впоратися з кризою трьох років і направити виховання малюка в потрібне русло допоможуть сюжетні гри.

1. Гра в магазин. Дитині відведіть роль продавця, а батьки або старші діти – покупці. Коли малюк продає що-небудь, йому важко розлучатися з річчю, віддавати комусь своє. Згодом він зрозуміє, що річ йому повернуть назад, і буде просити пограти з ним в цю гру ще раз. Якщо ваша дитина часто влаштовує істерики в супермаркетах, відправте до нього в магазин ляльку-маму і ляльку-дочку. Нехай донька влаштує скандал, заспокоюйте вередуючу ляльку разом з малюком.

2. Придумайте малюкові «дуже важливу справу» – готування їжі для ляльок, будівництво будинку, створення нової картини. Нехай малюк проявляє свою самостійність в грі, не варто переривати його своїми порадами.

3. Посадіть за стіл улюбленого іграшкового друга малюка. Нехай він постійно веде себе неправильно. Разом виховуйте його. Покладіть його спати. Візьміть з собою на прогулянку. Разом розбирайте поведінку пустуна – що він робить неправильно і чому так робити не треба. Нехай малюк вчиться відрізняти хорошу поведінку від поганої. Беручи на себе роль «вихователя» в грі, малюк і в житті буде вести себе відповідно.

4. Разом з дитиною робіть різні іграшки і вироби своїми руками. Цей творчий процес дозволить стати малюкові більш посидючим.

5. Складайте з дитиною казки. У віці трьох років малюки люблять фантазувати. Нехай в казках будуть виховні моменти. Дізнавайтеся разом один одного.

6. Ігри-драматизації дозволять зняти прояв агресії. На роль негативного героя вибираємо дитину, котра виявляє ознаки агресії. “Вовк дуже злий, він голосно гарчить, хоче налякати козенят (пропонуємо дитині поричати). Сильно стукає в двері, тупотить від невдоволення ногами “. За допомогою цих занять виганяємо агресію. Чим сильніше дитина гарчить, стукає ногами, тим ефективніша ця вправа. Так само ці прийоми сприяють розвитку акторської майстерності. Якщо в групі декілька чоловік проявляють агресію, то залучаємо їх в гру. “Діти, до нас в групу прийшов Бармалей. Він хоче забрати у нас всі іграшки, щоб ми сиділи на стільчиках і плакали. Давайте виженемо його “. Пропонуємо “закидати” Бармалея мішечками з піском, грудочками з вати. Це може бути іграшка або картинка.

7. Коригувати негативні прояви можна через ліплення, тому що це пластичний матеріал, потім можна зліпити іншого героя. “Давайте зліпимо лисицю, яка вигнала зайчика з хатинки. Вона у нас вийшла зла, у неї хитрі очі, на лапках гострі кігті. Давайте змінимо сюжет казки, зліпимо добру лисицю. Нехай вони живуть з зайчиком дружно, разом. А цю лисицю ми виженемо. Зімніть пластилін, міцно будемо на нього натискати, щоб зла лисиця скоріше пішла і з’явилася добра “.

Постарайтеся приділити максимум уваги трирічному малюкові, але не будьте нав’язливі. Надлишок уваги перетворить малюка в деспота, навіть може викликати різні фобії і неврози. Недолік може породити різні хворобливі фантазії.

Отже, рецепт для покращення перебігу кризи трьох років дуже простий: терпіння, розуміння, творчість, ігри і, звичайно ж, почуття гумору.

 

Джерело: https://dytpsyholog.com

10 заповідей для батьків майбутнього першокласника

 

Криза 3 років

 

Рекомендації щодо полегшення адаптації

 

Якщо у дитини поганий апетит

 

Ступені адаптації до ДНЗ

 Ступені адаптації

Залежно від тривалості адаптаційного періоду та поведінки дитини можна виділити різні ступені адаптації малюка до дошкільного закладу.

Легка (фізіологічна, природна) адаптація— поведінка дитини нормалізується протягом 10—15 днів. Дитина вливається в новий колектив безболісно, їй там комфортно, вона не влаштовує істерик, коли йде в дитячий садок. Такі діти, як правило, рідко хворіють, хоча в період адаптації «зриви» все ж таки можливі.

Середня адаптація— поведінка дитини нормалізується протягом 15—30 днів. Малюк худне, хворіє, але не важко, без ускладнень; більш-менш терпимо переносить «походи» в дитячий садок, плаче під час прощання з мамою та інколи протягом дня.

Як правило, у цей час захворювань уникнути не вдається.

Важка патологічна адаптація— триває від 2 місяців і більше. У цей період у дитини спостерігаються погіршення апетиту, аж до повної відмови від їжі, порушення сну і сечовипускання, різкі перепади настрою, часті зриви й вередування, істерики. Крім того малюк дуже часто хворіє (хвороба нерідко пов’язана з небажанням дитини йти в дитячий садок). Такі діти в колективі відчувають себе невпевнено, майже ні з ким не граються.

Розвиток особистості у старшому дошкільному віці

 Розвиток особистості у старшому дошкільному віці

У школі дитина переходить до систематичного засвоєн­ня основ наук, наукових понять, що спричиняє особливий розвиток пізнавальної сфери дошкільника.

У 6-річному віці помітно вдосконалюються пізнавальні процеси. На 25-30% поліпшуються гострота зору, розріз­нення кольорів та їх відтінків (улюблені кольори - черво­ний і синій), розвивається фонематичний слух, рука вико­ристовується як орган активного дотику і практичної дії. Підвищується чутливість аналізаторів, що є результатом засвоєння дітьми суспільного досвіду.

Активнішим, довільнішім, цілеспрямованішим є сприймання 6-річних дітей. Упродовж дошкільного віку збільшується тривалість розглядання зображень (від 6 до 12 хв.), дитина поступово вчиться керувати своїм зором, рукою, використовує спеціальні прийоми детального обсте­ження предмета. Змінюється роль розумових процесів: пі­знаючи предмети, старші дошкільники порівнюють їх, ви­користовуючи наявні знання, обґрунтовують свою думку, однак при цьому не завжди вміють відокремити те, що ба­чать, від того, що знають про об'єкт. Вони все частіше заува­жують зміни у довкіллі без спеціальних запитань дорослих.

Як і раніше, активно розвивається наочно-дійове мис­лення. До завершення дошкільного віку формується об­разно-мовне мислення (спирається на образи уявлень і ре­алізується за допомогою слів), яке поступово набуває пев­ної самостійності (відокремлюючись від практичних дій, переходить у власне розумовий процес, спрямований на розв'язування пізнавальних завдань). У зв'язку з цим під­вищується роль мовлення, за допомогою якого діти почи­нають мислити подумки, оперувати різними об'єктами, зіставляти їх, розкривати властивості і зв'язки, розмірко­вувати. Основним у цей період є наочно-образне мислення, зароджується логічне.

Інтенсивно збагачується словник 6-річної дитини (3000-5000 слів). Крім іменників і дієслів, вона вживає прикметники, прислівники, вставні слова, значно краще володіє граматичною будовою мови, структурою простих і складних речень. Триває розвиток і внутрішнього мовлен­ня, яке стає способом становлення і формою функціону­вання внутрішніх розумових дій. Його поява свідчить про розвиток словесно-логічного мислення, яке, виокремлюю­чись із практичної діяльності, стає більш абстрактним і узагальненим.

До 6-ти років помітно розширюються можливості пам'яті: збільшується її обсяг, тривалість збереження і точ­ність відтворення інформації. У 6-7-річних дітей домінує смислова пам'ять, завдяки якій вони запам'ятовують значно більше, ніж раніше. Характерна особливість пам'яті до­шкільника полягає у легкому запам'ятовуванні того, що викликає сильне враження, тому потрібно бути дуже тактов­ним у спілкуванні з ним, щоб необережним словом не відме­жувати потрібних для нього і його розвитку об'єктів. Важли­во, щоб діти весь час збагачувалися зрозумілими, корисни­ми знаннями, потрібними їм для ігор, бесід, малюнків, без яких неможливий їх подальший розумовий і моральний розвиток. Старші дошкільники вже можуть використову­вати прийоми запам'ятовування, намагаються зрозуміти матеріал, повторювати його. Однак мимовільне запам'ято­вування і надалі залишається найпродуктивнішим.

Увага у дошкільників ще дуже нестійка, незначна та­кож і здатність зосереджуватися: вони часто відволікають­ся з будь-якого приводу. Попри те, у 6 років починає роз­виватися довільна увага: дошкільники вже виокремлюють потрібні для їхньої діяльності об'єкти, вчаться бути уваж­ними. Водночас розвивається та набуває більшої стійкості і обсягу мимовільна увага, яка переважає в цьому віці. Ді­тям важко зосередитися на одноманітній і малопривабливій для них діяльності. Вони здатні утримувати увагу на інтелектуальних завданнях, однак при цьому швидко вис­нажуються.

Уява дошкільників характеризується багатством проя­вів: її образи яскраві, наочні, емоційно насичені, але не­достатньо керовані. Розвивається вона через поступове підкорення свідомим намірам, перетворення їх на засіб відтворення певних задумів.

Удосконалюється психічна діяльність дитини. Напри­кінці дошкільного віку багато психічних процесів контро­люються свідомістю. Дитина довільно регулює свої рухи і вчинки, що є істотним показником її загального розвитку, свідченням готовності до навчання у школі. Однак ця са­морегуляція у 6-річних дітей ще недосконала: вони часто порушують дисципліну, їх поведінка піддається миттєвим бажанням, рухи досить імпульсивні. З огляду на це дорос­лі повинні постійно дбати про формування у дитини орга­нізованості, зібраності, дисциплінованості.

У процесі пізнання навколишньої дійсності, участі у різних видах діяльності збагачується емоційне життя до­шкільника, відбуваються зміни у сфері моральних почут­тів, які поглиблюються і чіткіше проявляються. Дитина починає не лише розуміти моральний зміст дій, а й відпо­відно переживати їх. Під впливом виховання формуються почуття дружби, товаришування, взаємодопомоги, спів­чуття, розвивається відповідальне ставлення до дорученої справи. Старший дошкільник починає усвідомлювати по­чуття обов'язку, необхідність і загальнообов'язковість пра­вил суспільної поведінки, починає підпорядковувати їм свої дії і вчинки, виявляти належну самооцінку. У цей пе­ріод важливо не допустити формування неадекватної (за­вищеної, заниженої) самооцінки. Діти старшого дошкіль­ного віку вже переживають почуття патріотизму.

Характерна особливість психіки дошкільників - висо­ка емоційна збудливість, нестриманість, недостатня емо­ційна стійкість. їх почуття, переживання то швидко змі­нюються, то набувають певної стійкості. Водночас діти не­рідко старанно намагаються регулювати прояви своїх емоцій.

На завершенні дошкільного періоду у дитини з'явля­ються елементарні обов'язки, змінюється її життя, зміст і форми спілкування з людьми, що породжує нові потреби, інтереси й наміри. Від спільної з дорослими діяльності ді­ти переходять до самостійного виконання їх вказівок. Вод­ночас зростає інтерес, прагнення долучитися до діяльнос­ті, взаємин дорослих. Виникають нові відносини з одноліт­ками, бажання погратися разом, розповісти щось цікаве товаришеві, попрацювати з ним, допомогти йому. Сформо­вані до цього віку якості особистості забезпечують нор­мальний перехід дитини до шкільного життя. На основі їх сформованості можна робити висновок про готовність малюка до навчання в школі.

Психологічна готовність до шкільного навчання є ком­плексною характеристикою дитини, у якій відображений розвиток психічних якостей, що найбільше сприяють нор­мальному входженню у шкільне життя і формуванню на­вчальної діяльності.

 

Умови успішної адаптації

Щоб перший день відвідування дитячого садка пройшов успішно, необхідно:

1. Батькам не хвилюватися й не демонструвати свою тривогу напередодні відвідування ДНЗ, адже тривога і неспокій батьків передається дітям. Відвідувати ДНЗ лише за умови, що малюк не хворіє.
2. Батькам розповісти вихователю про індивідуальні особливості дитини, що їй подобається, що ні, які вміння і навички сформовані, якої допомоги потребує дитина, про методи заохочення і покарання, які використовуються в сім’ї.
3. Особливо важко переносять діти розлуку з батьками, якщо їх приводять до 8 години ранку і залишають до вечора. У перші дні відвідування дитсадка не варто залишати дитину на тривалий час.
4. Доцільно у перші дні приводити дитину тільки на прогулянку, де умови нагадують домашні, тут дитині легко зорієнтуватися, простіше познайомитися з вихователем та іншими дітьми.
5. Звиканню до нових умов сприяє можливість «інтимізувати» обстановку, принести з собою свої іграшки. Улюблена іграшка захопить увагу дитини і допоможе їй відволіктися від розлуки із близькими. Нехай іграшка ходить у ДНЗ разом із малюком щодня і знайомиться там з іншими дітьми. Батькам слід дізнатися, що з іграшкою відбувалося дитячому садку, хто з нею дружив, хто кривдив, чи не було їй сумно. Таким чином, батьки дізнаються багато про перебіг адаптації малюка.
6. Батькам слід увесь час пояснювати малюку, що він для них залишився, як і раніше, дорогим і улюбленим.

Перший тиждень перебування дитини в яслах проходить дуже емоційно, тому дорослим, тим, хто оточує дитину вдома та у дитсадку, потрібно запастися терпінням. Найчастіше у такій ситуації батькам здається, що поведінка дитини раптово міняється — малюк стає вередливим, вечорами можуть бути несподівані істерики із приводу і безпідставні, скандали, що супроводжуються криком, плачем, киданням предметів і качанням на підлозі. Деякі батьки можуть хвилюватися, побачивши таку різку зміну в поведінці дитини, і звинувачувати в цьому дошкільний заклад. Але причини в тому, що адаптація малюка до дитсадка — це великий стрес для дитини, її нерви напружені, тому потрібна розрядка. Крім того, в оточенні сторонніх дитина часто стримує негативні емоції, тому виливаються вони у присутності батьків лише ввечері вдома.

Етапи адаптації до садочка

 Етапи адаптації

У процесі адаптації дитини до умов ЗДО дослідники виокремлюють кілька основних етапів характерних для більшості малят:

На першому етапі майже у всіх дітей спостерігаються ознаки нестабільності в емоційній сфері, психологічний дискомфорт. Мабуть, немає жодного малюка, який не страждав би через розлуку з рідними. Діти відмовляються від спілкування, іграшок, хворобливо реагують на розставання з батьками — плачуть, розлучаючись і зустрічаючись із ними. У групі поводяться неспокійно, часто вередують, постійно запитують про маму, просяться додому, можуть відмовлятися від їжі; буває так, що дитину нічим не можна заспокоїти. Заняття і групові ігри, організовані вихователем, дітей не цікавлять, вони не зауважують яскравих іграшок, які знаходяться у групі, віддаючи перевагу своїй улюбленій іграшці, принесеній із дому. До однолітків і вихователя ставляться байдуже або стороняться їх.

На другому етапі діти з безлічі незнайомих дорослих виділяють для себе вихователя. Вони починають реагувати на ласку і пропозиції погратися, звертаються до нього за допомогою і підтримкою, якщо виникають труднощі при виконанні режимних процедур або якщо щось не виходить. Малюки хочуть, щоб вихователь їх утішив, коли вони сумують за домівкою і за мамою: діти прагнуть постійного фізичного контакту, хочуть отримувати увагу й ласку, позитивну оцінку своєї діяльності, впевненість у тому, що батьки все-таки прийдуть. Дитина може постійно ходити за вихователем, який підбадьорює дитину, запевняє її, що мама обов’язково прийде, залучає малюка до своїх справ — просить допомогти прибрати іграшки або принести книжку, щоб почитати її з іншими дітьми. Як правило, діти охоче виконують такі прохання.

На третьому етапі діти починають користуватися іграшками, що є у групі, досліджувати незнайомі предмети й навколишнє оточення. Малюки активно привертають увагу вихователя, прагнуть залучити його до своєї діяльності, якщо виникають труднощі під час гри, звертаються за допомогою, відгукуються на пропозиції погратися разом. На даному етапі діти включаються у групові рухливі ігри й заняття.

На останньому етапі малюки починають цікавитися іншими дітьми, потребують спілкування з ними, прагнуть привернути до себе увагу товаришів, утримати її, посміхаються при зустрічі з ровесниками, заглядають в очі, пропонують іграшки. Діти починають гратися з однолітками, емоційно висловлюються, кривляються, наслідуючи інших, отримуючи задоволення від таких забав. З’являються вибіркові симпатії до певних дітей. Малюки починають помічати смуток, радість інших дітей, співпереживають, якщо комусь боляче.

Зазначені періоди адаптації проходять усі, хто прийшов у дитячий садок, але тривалість етапів у кожного різна. Дитина швидко й безболісно може адаптуватись до ЗДО, а може надовго зупинитися на певному етапі.

Адаптація до садочка

 Адаптація – складний процес пристосування організму до оточення, що проходить на різних рівнях: фізіологічному, соціальному, психологічному.  

Як показують педагогічні та медичні дослідження, характер та тривалість адаптаційного періоду залежать від таких факторів, як:

• вік дитини (найважче адаптуються до нових умов діти у віці 10—11 місяців до 2 років; після 2 років діти значно легше пристосовуються до нових умов життя);
• стан здоров’я та рівень розвитку дитини (здорова, добре розвинена дитина значно легше переносить труднощі соціальної адаптації);
• індивідуальні особливості дитини (значною мірою поведінка дитини залежить від типу нервової системи);
• рівень натренованості адаптаційних механізмів (діти, які до дитячого садка неодноразово перебували в різних умовах життя, легше звикають до дитячого закладу);
• досвід спілкування з дорослими та ровесниками (уміння позитивно ставитися до вимог дорослих та адекватно спілкуватися з іншими дітьми).

Батькам варто розповісти педагогу про поведінку дитини вдома, про її звички й уподобання, індивідуальні особливості, адже адаптація до нових умов включає широкий спектр індивідуальних реакцій, які залежать від психофізіологічних та індивідуальних особливостей дитини, сімейних стосунків та низки життєвих обставин.

Для малюка дитячий садок — це новий, ще невідомий простір, нове оточення і нові стосунки; потрапивши сюди, дитина змушена до всього пристосовуватися. Для того, щоб сформувалися механізми саморегуляції, які дозволять малюку пристосуватися до нових умов, дитині потрібно відчувати себе захищеною.

Добре, коли малюк починає відвідувати дитячий садок на початку нового навчального року, тобто у серпні-вересні. Поперше, влітку майже всі діти оздоровлюються: проводять багато часу на свіжому повітрі в селі чи біля моря. Повітря, сонце, вода, фізична активність і вітаміни підвищують запас міцності дитячого організму, що дозволяє легше подолати майбутні випробування в період адаптації.

По-друге, у вересні ще досить тепло, багато овочів і фруктів. Час негожої погоди, мокрого взуття й осінніх застуд ще не настав: є шанс, що малюк встигне пристосуватися до нового способу життя перед тим, як оточуючі почнуть чхати і хворіти. Тож в інтересах здоров’я дитини батькам варто планувати початок відвідування дитячого закладу саме на кінець серпня — початок вересня.  

Є різні думки з приводу того, в якому віці дитині краще починати відвідувати ДНЗ. Досвід роботи та спостереження вихователів та психологів дає можливість стверджувати: оптимальний вік початку відвідування дитячого садка 2,5-3 роки. Як правило, це пов’язане з тим, що діти, яким ще не виповнилося двох років, не вміють самостійно користуватися ложкою, одягатися, користуватися туалетом тощо. До того ж вони у дитсадку частіше хворіють, адже що молодша дитина, то слабша її імунна система. Крім того, науковці довели, що саме у 2,5—3 роки збільшується витривалість клітин кори головного мозку та здатність до концентрації нервового збудження. Тому малюк у цьому віці вже може довше зосереджуватися на одному виді діяльності (завданні або грі) і менше стомлюється, готовий бути бадьорим і активним усі 6—7 годин, до й після денного сну. Доречно зазначити, що в малюка вже є потреба й можливість присвятити цей час спілкуванню не тільки з батьками, але й з іншими дорослими людьми або дітьми.